Культура спілкування педагогічних працівників, поняття
педагогічного такту, особистих меж.
Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма
учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних
умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання
Культура педагогічного спілкування включає загальну
культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний
емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.
Стадії педагогічного спілкування: моделювання
майбутнього спілкування;
початок взаємодії;
корекція і уточнення прийомів впливу,
вербальне та невербальне спілкування;
керування спілкуванням і корекція;
аналіз здійсненої системи спілкування;
Функції педагогічного спілкування:
·
Інформаційно-комунікативні;
·
Регуляційно-комунікативні
(регулювання поведінки);
·
Афективно-комунікативні
(визначення, вплив емоцій людини).
Стиль педагогічного спілкування залежить від особистих
якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної
інтуїції.
У психології виокремлюється
кілька стилів педагогічного спілкування.
■ Спілкування на основі професійних настанов педагога, його
ставлення до педагогічної діяльності загалом.. Цей інтерес у спілкуванні
стимулюють спільні професійні
зацікавлення..
■ Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид
комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль
наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але слід уникати панібратства).
Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажають потрапити в
конфліктну ситуацію.
■ Спілкування-дистанція. Найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за
якого постійно є дистанція у всіх сферах: навчанні — з посиланням на авторитет
і професіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік.. Але це не означає, що
студенти мають сприймати педагога як ровесника.
■ Спілкування-загравання. Воно властиве молодим науково-педагогічним
працівникам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує
лише фальшивий, дешевий авторитет.
Як правило, у педагогічній практиці поєднуються стилі
в певній пропорції за домінування одного з них.
Особливі
труднощі в налагодженні педагогічного спілкування, взаємин зі студентами у
сфері особистіших контактів відчувають педагоги-початківці.
Такт (доторкання) —
норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт - форма
функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя.
Вимоги педагогічного такту:
максимум інформації
про педагогічну ситуацію;
вміння оцінювати
ситуацію;
Основні показники
педагогічного такту науково-педагогічного працівника:
■ людяність без зарозумілості;
■ вимогливість без брутальності та причепливості;
■ педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без
приниження особистої гідності студента;
■ вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без
зухвалості, без зарозумілості;
■ уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та
вищості;
■ урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування,
без дратівливості та сухості;
■ простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства,
без показухи;
■ принциповість і наполегливість без упертості;
■ уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;
■ гумор без посміху;
■ скромність без удаваності.
Удосконаленню педагогічного такту науково-педагогічного
працівника сприяє так званий соціальний інтелект, який трактують як особливу
індивідуальну рису, що дає змогу розуміти студента, усвідомлювати мотивацію його
поведінки, розпізнавати найсуттєвіші риси індивідуальності.
Конфліктна ситуація – виникнення і загострення протиріч
між членами групи. Її усвідомлення, яке виникає через певний час, активізує
учасників на прийняття необхідних заходів. Коли не вдається врегулювати гострі
суперечності, виникає конфлікт.
За своєю природою
педагогічні конфліктні ситуації мають суттєві особливості:
• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за
соціальним статусом (викладач - студент), що визначає також різну поведінку;
• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за
життєвим досвідом і віком, у них різна ступінь відповідальності;
• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за
освіченістю, у них різне розуміння явищ і їх причин;
• суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за
здібностями стосовно вирішення життєвих і професійних проблем.
Види конфліктних
педагогічних ситуацій (за М.М. Рибаковим):
• конфліктні ситуації діяльності
– виникають стосовно якості виконання (або невиконання) студентом
навчальних завдань, якості успішності;
• конфліктні ситуації поведінки
(вчинків) – виникають стосовно порушення студентами правил поведінки
у ВШ, найчастіше під час занять, а також у гуртожитку та ін.;
• конфліктні ситуації стосунків
– виникають у сфері емоційно-особистісних взаємин студентів і викладачів,
у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.
Ці конфліктні ситуації вирішуються
засобами, які вимагають від педагога педагогічної спостережливості,
педагогічної компетентності, тактовності тощо. Проте є випадки, коли жоден
засіб не регулює протиріччя, коли конфліктна ситуація загострюються
–виникає конфлікт.
Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) –
зіткнення інтересів осіб і груп, їхній ідей, протилежних поглядів, потреб,
оцінок, рівня прагнень, домагань тощо.
Два найтиповіші способи ставлення викладача до
конфлікту
Форми конфліктної поведінки студента:
Для вирішення конфлікту є два основні шляхи:
Отже, педагогічний такт виховують, його набувають разом з
педагогічною культурою і він виявляється в педагогічній діяльності. Він є
показником зрілості науково-педагогічного працівника як майстра своєї справи
врахування характеру взаємодій, особливостей учнів,
об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату,
наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність,
гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини”.
Чи відомо вам, як
сприймають вас учні, коли ви стоїте на уроці перед класом? Ваша
постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих
компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
Наше тіло говорить
постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість,
сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку
психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя
частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад
невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок,
дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви
прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но
переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше
викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись
з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не
спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді
хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
Під час уроку підшукайте
собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо
видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й
взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який
зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем
автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви
дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий”
погляд.
По можливості уникайте
неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу
дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20
пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше
місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити
візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу
вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви
поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо
ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть
вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня
встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги
мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл,
поставивши обидві ноги на стілець.
А тепер щодо пози вчителя
біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають
відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно
знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою
виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати
матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує,
щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче
одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені
вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь
корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому
спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки
і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином
символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю
поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання
сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки
учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату
самоконтролю.
Відмовтеся від сигналів,
що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус
відведений назад, обидві руки відсторонюючи простягнуті до учнів), нудьгу
(нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від
часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи
постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб
відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів
вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус,
схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
Звертаючись до класу,
використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають
рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і
ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні
грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений
спокій.
Ніколи не крутіть крейду
в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем
по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями
як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного
розмахуваннями руками.
Що ж стосується міміки,
то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати
нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи
щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.
Немає коментарів:
Дописати коментар