Куди веде шлях крові? Урок компаративного анадізу романів "Хіба ревуть воли..." П. Мирного та "Злочин і кара" Ф.Достоєвського

Тема.  Куди веде шлях крові.

Розкриття складності  і суперечливості духовного світу людини у романах Ф.Достоєвського «Злочин і кара» та Панаса Мирного, І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Мета: простежити історію зародження, формування та реалізації злочинних по­тягів головних героїв;   з'ясувати, які причини штовхають людину на злочин; аргументувати власну думку про життєвий вибір персонажів; виробляти уміння здійснювати поширене дослідження тексту, аналізувати його, давати харак­теристику героям,   формувати навички роботи в групі; розвивати усне зв’язне мовлення, навички пошукової роботи з текстом та додатковою літературою, розвивати пізнавальний інтерес, критичне мислення, виховувати загальнолюдські моральні цінності,  людяність, співчуття;  виховувати усвідомлення значення пра­вильності життєвого вибору для станов­лення й самореалізації людини.

Учні повинні знати: зміст романів, сю­жетні лінії Чіпки Варениченка, Родіона Раскольникова у творах.

Учні повинні вміти: характеризувати головні образи творів,  простежити зміни у їхній поведінці, пояснювати її психологічні чин­ники, аргументовано висловлювати власну думку про життєвий вибір Чіпки та антигуманну суть теорії Раскольникова.

    Обладнання: тексти, опорні схеми, прект-презентація, тексти романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Злочин і кара», презентації, засоби ІКТ  

   Тип уроку: бінарний урок закріплення знань, умінь, навичок (з елементами компаратив­ного аналізу творів).

 Урок пошуку істини.

 ХІД  УРОКУ

Епіграфи:

Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Панас Мирний

Бути  людиною між людьми  і залишитися нею назавжди, у нещасті не падати духом – ось у чому смисл життя.  

Ф.Достоєвський

І.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя.

Не обовязково бути істориком, аби побачити, що вона – історія – замішана на крові. Констатуючи цей факт ми, напевне, почуємо сотні аргументів на виправдання його: так, мовляв, складається, це закономірно, по-іншому не буває…

Напевне, так думав і Федір Достоєвський, член гуртка петрашевців, які вбачали майбутнє Росії в народній революції, у збройній боротьбі проти самодержавства. 23 ківтня 1849 року петрашевців арештували. 60 чол. було репресовано. За вироком військового суду 21 підсудний, серед них і                                Ф. Достоєвський, мали бути страчені. Тільки тоді, коли, стоячи на Семенівському плацу і чекаючи розстрілу письменник відчув крижаний подих смерті, він зрозумів: ні, це не той шлях, яким людство прийде до щастя. Трохи пізніше він скаже: «…от высшей гармонии совершенно отказываюсь, не стоит она слезинки хотябы одного только …замученого ребенка.».

І якщо Достоєвський прийшов до цієї думки відштовхуючись від високих ідеалів і глобальних ідей, то український письменник Панас Мирний, аналізуючи внутрішній світ свого персонажа спробував знайти відповідь на запитання : де та межа, переступивши яку людина – боже створіння - перетворюється на звіра, і куди веде такий шлях.

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку

Сьогодні у нас дещо незвичайний урок: перед вами два викладачі, було згадано двох письменників – представників двох культур, двох літератур і окреслено одну проблему, яка буде і темою сьогоднішнього уроку :

Куди веде шлях крові?

Древні філософи стверджували, що все пізнається в порівнянні. Бо тільки так бачиш різницю, простежуєш закономірності, приходиш до об”єктивних висновків.

Ми ставимо перед собою завдання (на екран):

 зробити компаративний (порівняльний) аналіз романів Ф. Достоєвського “Злочин і кара” та Панаса Мирного ”Хіба ревуть воли, як ясла повні?” у контексті аналізу суспільно-історичних обставин, жанрової специфіки і найголовніше: пошуку відповіді на запитання : чому людина переступає межу людяності .

     Сьогод­нішній урок   дасть можливість краще зрозуміти проблематику романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні» й «Злочин і кара», вчинки головних героїв.

-        Скажіть, що об’єднує ці два твори? (кривавий злочин вчинили кожен із головних персонажів – Родіон Раскольников та Чіпка Вареник).

Давайте нагадаємо,чому, такі події зацікавили цих письменників?

Друга половина ХІХ ст. ознаменувала себе подією, якої чекали всі селяни царської Росії, України та всі мислячі й прогресивні люди – це відміна кріпацтва у 1861 році. Саме на цю епоху припало життя та творчість                     Ф. Достоєвського та Панаса Мирного. Незважаючи на те, що письменники були представниками різних національних культур, їх хвилювали одні й ті ж проблеми.

Наші аналітики підготували і сьогодні нам представлять проект

«Ф. Достоєвський та Панас Мирний –погляд в одному напрямку».

-         Обидва письменники – представники однієї епохи – ІІ пол.  ХІХ ст..

-         За своїм походженням з небагатого чиновницького стану, хоча батько Ф.Достоєвського отримав дворянство.

-         Їхній світогляд формувався під впливом соціальних процесів, які відбувалися в країні – відміна кріпацтва, реформи,  діяльність просвітників та наростання революційного руху

-         Обидва захоплювалися творчістю О. Пушкіна, брали участь в діяльності заборонених політичних гуртків: Ф. Достоєвський – член гуртка петрашевців, П. Мирний брав участь в діяльності «Унії»

-         Близькість тем та проблематики творів : інтерес до долі “маленької” людини, яка з тих чи інших причин залишається за бортом життя.

-         Образ героя-бунтаря, хоча цю проблему письменники вирішують по-різному.

-         А ще митці бачили, що бажана воля не вирішила проблем, а породила нові, ще значніші в моральному плані.

-         Їх розум збуджували питання: ”Як прожити людині у складному пореформеному світі? Чи можна знайти в ньому своє місце? Чи є правда, і як її шукати?”

-         Обидва письменники працювали над своїми творами майже одночасно: Ф. Достоєвський у 60-ті, а Панас Мирний з І. Біликом у 70-ті роки.

-         Обидва ж письменники звернулись до такого жанру як соціально-психологічний роман.

Вчитель: Отже, незважаючи на відстань і різні умови життя та розвитку літератури, у творчих долях українського письменника Панаса Мирного та російського письменника Федора Достоєвського відмічаємо багато спільного.

Вічні запитання: Куди іти? Як змінити світ? Що робити? – постали надзвичайно гостро саме в ІІ пол., ХІХст.

Життя – це вибір

Проблемне питання:

 То ж у чому полягає проблема життєвого ви­бору людини у вирішальній ситуації?

Злочин – це питання особистого вибору, чи це доля?

Над цими питаннями розмірковуватимемо сьогодні.

       Життєвий вибір людини - це здатність вибирати собі долю між різними обставинами і пропозиціями, які дає нам життя. В однакових ситуаціях різні люди чинять по-різному.   Крокуючи по вибраній дорозі, ми інколи перечіплюємося, помиляємося, розчаровуємося, бо будь-який шлях складний, і немає ніяких шпаргалок, які допоможуть пройти його без єдиної помилки. Недарма кажуть, що найскладніший іспит – це саме життя, яке дуже непередбачуване і важке. Ми відшукуємо свій шлях за допомогою проб і помилок,  не завжди він у нас рівний і широкий – буває звивистим і кам’яним. Кажуть, краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Можемо переконатись, чим корисні для нас уроки літературних творів, зокрема «Злочин і кара» та «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

На шляху до істини ми розглянемо декілька етапів:

(Етапи пошуку істини.)

І. Історія створення романів, основні теми, ідеї.           

 Повідомлення учнів

1.     Роман «Злочин і кара» було написано 1866 року. Як для твору  такого значного обсягу, був написаний досить швидко – всього за рік. Проте задум твору виник набагато раніше. За спогадами Аполлінарії  Суслової, знайомої Достоєвського, у 1863 р. вони обідали у туристичному готелі, і він звернув увагу на дівчинку, яку привів туди дідусь на урок музики. Звертаючись до Суслової, письменник сказав: «Ну ось, уяви собі, така дівчинка з дідусем, аж раптом якийсь Наполеон каже: «Знищити все місто». Завжди так  було на світі». Отже, його вже у 1863 р. хвилювали питання про тих «хто право має», і він через  три роки геніально порушив їх у романі «Злочин і кара».

 Два учні розповідають від імені письменників/

РОЗПОВІДЬ УЧНЯ ВІД ІМЕНІ Ф.ДОСТОЄВСЬКОГО

Спочатку у мене виник задум написати невелику повість, так званий “…психологічний звіт одного злочину. Молодий чоловік, вигнаний із студентів, живе в страшній бідності, піддавшись деяким дивним «незакінченим» ідеям, вирішив вбити стару». Цю повість я запропонував видавцеві Каткову і вирішив написати від імені самого героя. Працювати над повістю почав ще за кордоном, у Вісбадені.

Повернувшись в Петербург, я знову ходив по Сенній, заходив у трактири, вслухався, вдивлявся у дрібниці. Я повинен був знати все про місто, де жив мій герой.

Повість вирішив назвати «Сповідь» і знайшов ім’я для героя– Родіон Раскольников. В кінці листопада 1865 року я зрозумів, що повість не може вмістити новий замисел, і, спаливши написане, сів писати роман. Вже в січні 1866 року в журналі “Русский вестник” вийшли перші розділи роману.

Майже разом з виходом цієї історії про студента-вбивцю Петербург потрясли інші історії, вже не літературні, які ніби підтверджували мої думки про часи, що штовхають навіть людей з чистою душею на фантастичні вчинки. Спочатку газети повідомили про пограбування і вбивство студентом Даниловим лихваря Попова і його служанки. Я був уражений. Здавалося, сама дійсність негайно скористалася сюжетом мого роману. А потім повідомили про те, що студент Каракозов стріляв у царя Олександра ІІ.

РОЗПОВІДЬ УЧНЯ ВІД ІМЕНІ ПАНАСА МИРНОГО

У 1872 році я здійснив поїздку у м. Гадяч. “Збираючись у дорогу, мав я думку роздивитися народний побут,…з його вдачами і невдачами, злигоднями і щасливою долею”. Зерном, із якого виріс роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», була розповідь сільського хлопчика-візника (машталіра) про відомого в кінці 60-х років ХІХ ст. на Полтавщині розбійника Василя Гнидку. Цю розповідь я детально передав у своєму подорожньому нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».

Враження, що я виніс із подорожі, були невідрадними, тяжкими. В житті трудящих народних мас я бачив економічну безвихідь, злидні, гніт, страждання, безпросвітну темноту. В цьому ж році вийшла повість «Чіпка», прообразом героя цієї повісті і став Василь Гнидка.

Мій брат І.Білик, якому я дав твір на рецензію, пропонує мені доопрацювати повість, розширивши її соціальне звучання, «подивитися на Чіпку та його подвиги не з розбійницької точки, а з громадської. Спочатку Іван робить мені критичні зауваження, поради, дає консультації, а далі це виливається у спільну працю. Іван переконав мене, що суспільство тримається не на грішниках, а на святих, «воно тримається людською сутністю людини, а не звірячою. Звіряча сутність – злочини – лише є протестом проти мерзенного устрою людської сутності. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Іов)». Так метафора з біблійної Книги Іова стала назвою роману.

Ми завершили роботу над романом у 1875 році. Уперше він надрукований був у Женеві в 1880 р., а в Україні вперше друкувався під назвою «Пропаща сила».

Висновки викладачів Отож, якщо герой роману Ф. Достоєвського Родіон Раскольников та події повністю видумані автором та написані на основі певних узагальнень, то у героя роману Панаса Мирного є конкретний прообраз – розбійник Василь Гнидка.

Схожість також в тому, що обидва романи виросли з попередньо задуманих повістей, замисел і проблематика яких пізніше розширились.

    ІІ . Жанр 

 «Злочин і кара» і «Хіба ревуть воли.» — це соціально-психологічні романи, адже автори соціальні процеси зобразили через психологію своїх героїв, їхні думки, прагнення і пережи­вання.

Роман «Злочин і кара» ще визначають як поліфонічний (багатоголосий).

Давайте нагадаємо, в чому специфіка цього жанру і чому саме він був обраний для розкриття основних проблем даних творів.

Літературознавчий словник

Соціально-психологічний роман — це багатосюжетний твір, в якому розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.

Ознаки соціально-психологічних творів:

-         характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів.

дослідження взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини

Вчитель: Звичайно усі ці ознаки ми з”ясовували в процесі вивчення творів на попередніх уроках літератури.

Так, психологічно духовні, адже автори вводять читача в такі глибини людської душі, що якби твір був створений на півстоліття пізніше, за життя Зигмунда Фройда, авторам приписали б вплив ідей австрійського психоаналітика.

Чому ж так глибоко намагались зазирнути в душу своїх персонажів письменники?

ІІІ Проблематика романів. Спільне і відмінне.

 - У романі «Хіба ревуть воли...» та «Злочин і кара» порушується важлива, доленосна проблема вибору життєвого шляху: змирити­ся і «жити як всі» чи піти в житті своїм шля­хом.

-    Розкриваючи психо­логію сучасної їм людини, письменники ста­влять складні соціальні, філософські, моральні питанні, які мають загальнолюдське значення.

Боротьба ідей, пошуки рішення філософських проблем — ось що складає основу творів як Федора Достоєвського, так і Панаса Мирного.

 Письменники так сформулювали ключові питання своїх творів: (запис в зошиті)

-         що таке людина? 

-         що штовхає її на злочин?

-         що є справжнім покаранням для злочинця? 

-         Як ставитися до войовничого індивідуалізму?

-         Що буде потім, тобто, яким стане світ, утративши моральність, з розірваними зв’язками між людьми?

-         Де шукати вихід, якщо життя загнало людину в глухий кут?

          Вчитель: 1877 року Достоєвський зробив важли­ве зауваження: «...зло затаїлося серед людей глибше, ніж думають політики, що ні у якому суспільному устрої не оминути зла, що душа людини залишиться та ж, що ненормальність і гріх виходять від неї самої.   Суть цієї ідеї в тому, що кожна людина відпові­дальна за саму себе, що вона повинна боротися з тими злими силами, які «живуть» в ній, і це найскладніша боротьба, а потім вже – бороть­ба з несприятливими зовнішніми умовами.

Майже через сто років знову ж таки російський письменник О. Солженіцин сказав: «Поступово відкрилося мені, що лінія, яка розділяє добро і зло, проходить не між державами, не між класами, не між партіями — вона проходить через кожне людське серце… Навіть у серці, охопленому злістю, вона утримує маленький плацдарм добра. Навіть у найдобрішому серці є невикорінний куточок зла. Не можна вигнати зло зі світу, можна в кожному серці його потіснити».

То змиритися чи боротися? І з чого розпочинати боротьбу?

Це питання життєвого вибору наших персонажів.

VІ. Характеристика головних героїв.

Отож Родіон Роскольніков – Чіпка Вареник.

Сьогодні ми не будемо сперечатись: винні- не винні. Не будемо говорити про десятки якби… Адже немає виправдання для того, хто здійняв руку на ближнього свого, переступивши заповідь Божу «Не убий!»

Сьогодні спробуємо розібратись - чому?

У чому вона – психологія злочину? Злочинцям стають залежно від соціального стану, рівня освіченості чи фінансового становища, особливостей характеру, темпераменту, генетичних особливостей, збігу обставин? Чому?

Як багато цих чому?

Проаналізуймо ці складні образи. (метод гронування)

Висновки викладачів:

Отже, ми бачимо, що герої, маючи різне соціальне походження, освіту, ведучи різний спосіб життя, приходять до одного і того ж – їх непокоїть соціальна несправедливість, нерівність між людьми, вони хочуть змінити світ.

V. «Де ж правда?».

(портрети персонажів)

Чіпка: «Де ж правда?».

Вчитель:

Раскольников як і багато його сучасників пройнявся ідеєю наполеонізму, яка зводилася до такої думки: можна вчинити злочин заради загального блага. Повіривши в цю ідею, Родіон хоче випробувати себе: хто він - «тварина тремтяча» або «володар долі», як Наполеон?

Але, убивши стару лихварку. Раскольников переконався, що він зовсім не «істота вищого порядку», так як злочин не приніс йому нічого, крім страждань і мук совісті.

І ось, намагаючись переробити в собі людську натуру, відокремити волю від совісті. Раскольников приходить до трагічного роздвоєння. Граючи роль «господаря», він розуміє, що така роль не для нього.

Убивши лихвапрку Альону Іванівну, Родіон вбиває все те людське, що пов'язувало його з навколишнім світом, з людьми: «Я себе вбив, а не стареньку» неодноразово повторюватиме він.

Риторичним запитанням, яке ставить перед собою Чіпка, ми назвали наступний етап на нашому шляху до пошуку істини.

І це так, адже зрештою пошук вселенської справедливості  вселенської правди– це і питання, що турбує Раскольникова.

(Цитатно ідеї персонажів)

VІ. Шлях до реалізації ідей

У Раскольникова та Варениченка він свій, але зрештою це шлях злочину. Простежмо його.

(На м\а: Посієш вчинок – пожнеш звичку;

Посієш звичку – пожнеш характер;

Посієш характер – пожнеш долю.

Народна мудрість )

Викладач укр. літ: (коментування «ланцюжка»)

Чіпка- підпал Бородая, відкручені горобцям голови та перебиті палицями,  перемішані з землею їх тільця (злочин невеликий, але ж і діти малі), пиятика, наруга над матір”ю, побиття сторожа (по суті убивство, бо сторож помер), грабунок односельців, участь у нападі та убивстві восьми чоловік .

-Звідки стільки агресії і люті? (відповіді учнів)

- Не можемо відкидати і генетчні причини.

(генеалогічне дерево роду Чіпки)

Генетика: прабаба пані Польська – моральні знущання над кріпаками; дід Василь Семенович Польський (баба- дівчина-сирота, що доглядала за меншою баришнею Уляна, яку за три місяці до народження Чіпкового батька віддали заміж за лакея Петра Вареника), батько Іван Вареник (Остап Притика, Остап Хрущ) – оглядальник паненяти (свого зведеного брата), «шкодливий, як кіт», «двужон» , Чіпка – грабіжник і убивця.

Отже, в мотивації поведінки Чіпки  питання крові, а з нею і успадкованих рис характеру – дуже важливе. По батьковій лінії з покоління в покоління нагромаджуються лише негативні риси характеру.

А що він успадкував від матері?

«…інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря , розпалившись, не вміла здержуватись над рідним сином ». Коли мати, попри всі її позитивні якості не може стримати руку над сином, то і син уже ні в чім не знає впину. А польський гонор, зухвалість, вседозволеність беруть верх над здоровим глуздом, терпимістю і навіть справедливістю, яку Чіпка теж розуміє виключно на свою користь.

Можливо, інші обставини життя спрямували в інше русло, але склалось саме так.

Викладач зарубіж. літ: 

Відповідно і у Родіона Раскольникова свій шлях до злочину.  Уже з перших сторінок роману ми дізнаємося, першим поштовхом до зародження мислі про вбивство стала подія, коли Родіон змушений був закласти в старої лихварки Олени Іванівни перстеник, подарунок сестри Дуні, щоб звести кінці з кінцями. В його голові розростатися думка про вбивство жалюгідної старої, що наживалася на нещастях бідних людей.

Другим поштовхом до реалізації задуманого стала випадково почута в трактирі розмова студента з офіцером про цю «незначну, люту, хвору стару, нікому не потрібну і, навпроти, усім шкідливу», лише підтвердила його думку про вбивство.

3-й крок коли ідея з новою  силою спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав лист від матері, де сповіщалось, що його сестра Дуня приносить себе в жертву заради нього, даючи згоду на шлюб з нелюбом. Ці душевні переживання мучили і мордували його серце.

 (4-й крок) Наступним кроком на шляху до злочину була зустріч у трактирі з Мармеладовим, розповідь якого лишила глибокий слід у душі й свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерини Іванівни, побачивши злидні, в яких живе сімейство Мармеладових (власні злидні його вже не цікавили), Раскольников ще більше переконується в тому, що світ несправедливий і ним правлять багаті й жорстокі, нікчемні люди.

ВИСНОВОК

Людина за своєю суттю — складна і багатогранна. В обра­зах Раскольникова і Чіпки автори показали бо­ротьбу різних  сторін душі людини, різних обставин і генетичних факторів, психологічних особливостей.

Але повернімося до слів М. Булгакова (цитата). Прокоментуйте її щодо образів персонажів.

VІІ. Питання вибору.

А може ми оцінюємо цю ситуацію однобоко. Може наші персонажі опинились у таких життєвих обставинах, з яких немає іншого виходу?

Як часто ми чуємо «Вибір завжди є». А спробуй но зробити його, цей, інший вибір, якщо здається, що весь світ проти тебе. Але автори творів подбали про те, щоб ми його побачили і пересвідчились у тому, що вибір  таки завжди є, подавши «двійників» і «антиподів» нашим персонажам.

Тлумачний словник

Двійник- 1. схожий за зовнішністю

2. духовно споріднений

Антипод – людина, протилежна комусь за поглядами, переконаннями.

(розгляд і аналіз схем «Двійники і антиподи»)

Вчитель зар. літ.:

5.) Двійники і антиподи Раскольникова

      І. Двоїстість - характерний прийом зображення у Достоєвського. (Двоїстість реалізується, по-перше, через роздвоєність свідомості героя. У ньому ніби живе двоє: один за інстинктом прагне допомагати, рятувати принижених і потерпаючих людей, а другий, розсудливий, цинічно аналізує вчинки першого й піддає їх критиці. По-друге, в романі ціла низка героїв, які так чи інакше інтерпретують обидві названі сторони особистості Раскольникова. їх умовно називають "двійниками" й "антиподами" головного героя.)

      ІІ. "Двійники" Раскольникова. ("Двійниками" є Лужин, Свидригайлов і Лебезятников. Вони відображають окремі сторони, прояви його "теорії", темного боку його особистості.)

      1. Лужин. (Лужин, на відміну від Раскольникова, не піде вбивати, але не через високі моральні якості, а через те, що звик усе робити чиїмись руками, зберігаючи бездоганний моральний вигляд і респектабельність. За його "економічною" теорією, можна піти на будь-що заради власної вигоди, зиску. Не випадково Раскольников одразу відчув: якщо довести до логічного кінця міркування Лужина, то вийде, що людей і вбивати можна. Отже, виходить, цей Лужин живе за його теорією про виняткову особистість, Наполеона, якому все дозволено.)

      2. Свидригайлов. (Свидригайлов, почувши сповідь Раскольникова перед Сонею, зазначив, що вони з Родіоном "одного поля ягоди". Але, на відміну від Раскольникова, Свидригайлов не мучився питанням про те, чи справді так влаштований світ нерівності. Він жив за теорією про вседозволеність для тих, хто має гроші і владу. І тільки рішуче "ні" Дуні та її постріл змусили побачити: не все можна купити. Більше того: те, що продається, автоматично стає несправжнім. Так перед ним розкрилася прірва, до якої давно впало його життя, може, тому він і вчинив самогубство.)

      ІІІ. "Антиподи" Раскольникова. (До "антиподів" відносять Разуміхіна, Порфирія Петровича та Соню. Усі ці образи відображають різні сторони світлого в головному герої.)

      1. Разуміхін. (Разуміхін - друг Раскольникова, який цінував у ньому доброту, працелюбність, талант. Це свого роду можливий шлях розвитку й життя головного героя. Не випадково саме його обирає Дуня, сестра Раскольникова, собі до пари.)

      2. Порфирій Петрович. (Порфирій Петрович - слідчий, який веде справу про вбивство Альони Іванівни, - людина розумна, як і сам Раскольников. Не випадково їхні роздуми збігаються, вони мають однакову логіку. Але Порфирій Петрович оцінює факти з точки зору закону, яким керується в житті. Це можлива кар'єра самого Раскольникова, якби він обрав шлях Порфирія Петровича.)

      3. Соня. (Соня - не просто по-іншому повторює злочин Раскольникова. її злочин проти моралі - це і злочин проти себе, своєї душі. От тільки, на відміну від Раскольникова, вона це точно знає і благає Бога простити їй, бо вона це робить не заради себе, а для порятунку близьких. Соня - це втілення християнської моралі, яка має керувати життям людини за будь-яких обставин. Тільки тоді людина не схибить, не піддасться на викладки "лукавого розуму людського". Саме Соня рятує Раскольникова великою силою християнської любові.)

Висновок: Отже, проблема вибору життєвого шляху, яка не раз поставала у творах української і світової літератури, може вирішуватися різними шляхами. У романі Панаса Мирного ця проблема стоїть особливо гостро, адже майже всі герої цього твору постійно опиняються в умовах, коли вони повинні вибирати між діаметрально протилежним – чесною, хоч і небагатою долею і достатком, досягнутим ціною злочину.

Тож який шлях обрати – особиста справа кожного.

Давайте повернемося до наших персонажів

 VІІІ. У чому полягає хибність шляху Чіпки ,Родіона Раскольникова?

Його ідеали справедливості і методи боротьби виявилися абсолютно непотрібними, неспроможними. Шляхи, які обрали обидва герої – хибні: зло породжує ще більше зло, кривда обертається бідою для самого кривдника.  І, як наслідок, кожен з них зали­шається самотнім, на каторзі, бо до такого фіналу приводить шлях злочину.

Це не одразу, але все ж таки зрозумів Раскольников. Після вбивства Родіон переживає стан відчуженості від світу, його душа охоплена «мертвим холодом». Це жахливе відчуття стає розплатою за скоєний злочин. Герой зрозумів, що всі люди незримо пов'язані між собою і кожна людина, її життя - безумовна цінність, тому ніхто не має права розпоряджатися життям іншої людини. Трагізм Раскольникова - у помилковості теорії «наполеонизма». Він зрозумів це, скоївши злочин, але повернутися до колишньої, нормального життя зміг тільки через страждання.

Ідея героя про право на злочин виявилася абсурдною. Реальне життя перемогло теорію. Змучившись від самоти, сумнівів і мук совісті, Розкольників приймає дорогу упокорювання, співчуття. У фінальній частині твору Достоєвський переконує читача в безглузді і шкідливості активної боротьби людини за зміну існуючого порядку. Загальна гармонія і щастя людей можуть бути досягнуті лише діяльною християнською любов'ю, стражданням і упокорюванням.

А який шлях обере для себе Чіпка? Автор не прогнозує цього ,

(цитата заключної частини)

«один Чіпка не плакав. Як той сич насуплений, стояв він нарізно від усіх, звісивши на груди голову, в землю втупивши очі, - тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд...»

Яким він повернеться? Оновленим, як Раскольников чи ще злішим зарізякою?

Автор дає можливість домислити нам.

В обох випадках ми можемо говорити про «крах ідей» героїв. І Чіпка, і Раскольников так і не знайшли свого місця в суспільстві й стали «пропащою силою». В обох випадках було забуто ту високу мету, для якої пограбування і вбивство були тільки засобами. Адже Чіпчині гроші пропито в шинку, а Раскольникова привалено каменем.
Висновки:

Людську долю й сам історичний процес визначають як безперервний пошук істини, прагнення до високих ідеалів добра та краси. Збагнути їх можливо, лише пізнавши терпіння, мужність, любов та втрати. Життя проводить свій одвічний експеримент, знову і знову випробовуючи моральність людей. Воно відновлює рівновагу між добром і злом, і тілбки люди роблять свій моральний вибір.

Потрібно дуже багато часу, щоб викорінити зло в кожному серці, адже цивілізація готує щораз нові випробування моральності людини, яка стала поклонятися «золотому тільцю».

Письменник і філософ Г. Сковорода висунув теорію самопізнання та самовдосконалення. Прислухаймося і ми до слів великого філософа:

 Думаю, що, йдучи цим шляхом, люди зможуть викорінити зло.

ІV Виставлення оцінок

V. Домашнє завдання:

Написати твір-роздум за словами Г. Сковороди.